Великий піст 2016

Коментар до Євангелія. 10.02.2016. ПОПІЛЬНА СЕРЕДА

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Уважайте: не виставляйте вашу праведність перед людьми, щоб вони вас бачили, бо не будете мати нагороди від вашого Отця, який на небесах. Отже, коли даєш милостиню, не сурми перед собою, як це роблять лицеміри в синагогах та на вулицях, щоб їх прославляли люди. Воістину кажу вам: вони вже одержують свою нагороду. Як ти даєш милостиню, хай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права рука, щоби твоя милостиня була в таємниці, – й твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі. І коли молитеся, не будьте, як ті лицеміри, котрі люблять молитися в синагогах і, стоячи на перехрестях широких вулиць, щоби показатися людям. Воістину кажу вам: вони одержують свою нагороду. Ти ж, коли молишся, ввійди до своєї кімнати і, замкнувши свої двері, помолися до свого Отця в тайні, – і твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі. Коли ж постите, не будьте такими, як лицеміри, сумними; вони виснажують свої обличчя, щоби показати людям, що постять. Воістину кажу вам, що вони вже одержують свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти голову свою і вмий обличчя своє, аби постити не напоказ людям, але таємно – своєму Отцеві; і твій Отець, який бачить таємне, віддасть тобі.

Євангеліє від Матея 6, 1-6. 16-18

«Уважайте: не виставляйте вашу праведність перед людьми, щоб вони вас бачили, бо не будете мати нагороди від вашого Отця, який на небесах.» Цими словами, що вийшли з уст Ісуса Церква починає найбільш драматичний період літургійного року – Великий Піст.
Слово «праведність» має дуже велике значення в біблійному і християнському розумінні Бога і людини, а також відносин між людьми і Богом та довколишнім світом.

Отже який сенс ми вкладаємо в слово «праведність»? Словник української мови пояснює нам, що в сучасній мові «праведність» означає стан людини, яку називаємо «праведною», тому що вона дотримується заповідей, моральних приписів якоїсь релігії; є «безгрішною» в побутовому розумінні цього слова. «З лози колисочку плете, Та плаче праведная мати» (Тарас Шевченко, II, 1963, 365); або ж особа, яка узгоджується з релігійними приписами, але суперечить принципам гуманним. ( – або ж залишається осторонь людських потреб, якогось необхідного людям блага) «А сила Сатурнова іде та йде, І гріх той праведний плете» (Тарас Шевченко, II, 1963, 417); образно: «Праведнії зорі! Сховайтесь за хмару» (Тарас Шевченко, I, 1963, 135).

Бачимо, що слово «праведність» має перш за все релігійне забарвлення. Справді про порядних громадян, які шанують закони і принципи суспільного життя своєї держави або країни ми не говоримо, що вони «праведні» громадяни, але швидше вживаємо окреслень таких, як «добрі», «порядні», «свідомі» громадяни – патріоти своєї країни. Коли ж говоримо про ставлення людини до Бога, та про ставлення такої віруючої людини до собі подібних, то послуговуємося словом «праведність».

Праведність людини у Біблії розуміється виключно, як її відповідь на праведність самого Бога, який цю людину створив і відкрив себе їй.

Коли придивимось до форми слова праведність, побачимо, що створюється воно зі слова прав -, яке в свою чергу являє собою корінь пра – ,(в латинській мові pro – ; в індо-європейській pro – ) та суфікс –в- (в індо-європейській uo – ). Так слово прав -, в мові наших дуже далеких предків було prouos (індо-європейська), що значило такий, який повинен бути. В старослов’янській мові правъ – правда, справжній, прямий. Отже слово прав – указує не на саму суть явища праведності, а лише на стан, який має бути, повинен бути осягнутий. На приклад етимологічний аналіз слова «правий», яке подібне до слова, яке ми розглядаємо, розглядає латинській корінь pro – (той, що виступає вперед, йде першим) і проводить паралель з латинським прикметником probus (чесний, порядний) а також древньослов’янськім словом пьрвъ що значить перший, чільний, так само характеризує людину, яка може бути взірцем для інших в моральному значенні, її поведінка може бути нормою для інших людей. Розглянувши форму слова праведність у певних можливих його складових, бачимо, що не відносять вони самі по собі до якихось окреслених форм моралі і поведінки, але потребують взірця (особи) за яким, вже буде визначатися зміст. Тому й Тарас Шевченко вжив це слово у вислові «І гріх той праведний плете», бо сама по собі праведність, у її формальному розумінні, нажаль, може бути, позбавлена свого божественного змісту, перед чим, до речі, перестерігає Господь своїх учнів. Як що, зазирнемо до Святого Письма, то побачимо що взірцем, Особою, що окреслює норму людської поведінки і задає напрямок діям людини є сам Бог: повірив Авраам Господеві, й Він зарахував йому те за праведність.(Бут 15,6); І не про нього одного тільки написано, що то було пораховано йому, але й про нас, яким віра порахується, – нас, що віруємо в того, хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання. (Рим 4,23-25); Добрий Господь і праведний, тому й навчає грішників дороги. (Пс 25,8); Справедливий Господь у всіх своїх дорогах і милостивий у всіх своїх ділах. (Пс 145,17) Створи в мені, Боже, чисте серце і віднови праведного духа всередині мене. (Пс 51,12).

Бог не тільки окреслює зовнішню форму поведінки, яка окреслюється словом праведність, Він також надає їй зміст. Зміст цього слова окреслюється поняттям правда. В цьому випадку нам необхідно звернутися до оригінальних мов, з яких, був зроблений переклад на українську, щоб визначитися що саме розуміється в Біблії під словом правда.
У грецькій мові «правда» і «праведність» одне і теж, синоніми. Слово δικαιοσύνη (dicaiosyne) означає «праведність, законність». Воно бере початок від богині права (закону) Дике. В грецькій мові воно може окреслювати, як релігійну, так і громадянську, або якусь загальнолюдську справедливість і законність. В такому випадку його було б слід перекладати українською, як «правильність». Єврейською слово צדק (zedek) «правда, справедливість», означає виправдання грішників або тих, що не дотримувалися закону תורה (torah) закон.

Цікаво,що слово «милосердя» давньоєврейською צִדָקָה (zdaka): етимологічно пов’язане зі словом цедек צדק (zedek) – справедливість. Той, що чинить милосердя, не стільки робить послугу або жертвує, скільки відновлює своїм даром справедливість: допомога нужденним – не добровільний акт милосердя, а справа боргу перед Богом. Невиконання цього обов’язку є повною протилежністю праведності, тобто гріховністю. Більш того, єврейське поняття Цдака (zdaka) не допускає такого розуміння, що людина дає, або віддає якусь частину свого власного майна. Швидше це слід розуміти так: Всевишній, нагороджуючи людину статками, робить її, наче своїм фінансовим повіреним, тобто гроші довіряються йому з умовою, що він буде допомагати бідним. Поступаючи так, людина лише виконує свої обов’язки, діючи справедливо і уникаючи гріховної поведінки.

Погляньмо на Псалом 119, вірш 142: Справедливість твоя – справедливість вічна, і закон твій – правда. Перше слово Справедливість – (zdaka) צִדָקָה; друге слово – справедливість – (zedek) צֵדֵק; слово правда – (emeth) אֵמֵת. Вірш 138: Ти заповів твої свідоцтва в справедливості й великій правді. Справедливість – (zdaka) צִדָקָה; правда – (emuna) אֵמוִנָה істина, надійність, вірність, стійкість, чесність, правдомовність, довір’я, безпека. При чому, як що мова йде про вірність і довір’я, то тут мова може йти скоріше про когось конкретного, про особу, а не концепцію чи уявлення. Слово emeth означає істину, яку не треба доводити, відкривати, це очевидність, в якій не можна сумніватися, яка залишається незмінною. Плутанина виникає коли слово «правда» ототожнюють зі словом «істина». Грецькою ἀλήθεια (aletheia) «те, що відкрите», (Йоан.1: 17, Йоан.8: 32, Йоан.14: 6, Гал.2: 5, 1Йоан.5: 6). Єврейською «істина» emeth אמן приймає також форму amen «істина, вірно». Древньоєврейське слово істина має корінь -mn; що походить з дієслова oman і означає «підтримав, підпер»; āmon – «будівельник, муляр»; omēn-«вчитель», тобто будівельник душі; звідси теж слово emuna, яке означає якраз певний процес, істину, яку треба довести, вчинити, яка залежить від волі Бога або людини. Слово āmēn або (в пізнішій версії) амінь – «слово моє міцне», «воістину», «хай буде так» також споріднене з цим дієсловом – служить формулою для скріплення союзу або клятви, виконання, якої залежить від людей. (П.Флоренський)

Праведність, отже, це стан людини, яка виправдана Богом через її відношення до Нього, яке визначає віра, і дотримується Божих настанов. І навіть більше! Діє від Його імені, коли наслідує його милосердя. Праведність (справедливість) людини, згідно зі Старим Завітом, полягає в тому, щоб поступати згідно з Божими заповідями (Втор 6,25). Свою праведність людина являє у виконанні Божої волі (Закону). Звичайно, «праведність» багато в чому залежить від Божої волі; про те, як мало вона пов’язана з нормативними актами поведінки, свідчить своєрідний парадокс, коли, з одного боку, стверджується, що для Бога «немає жодного доброчинця», «немає людини праведної на землі» (Пс 143,2), а з іншого, – що декотрі люди все ж є праведниками, що живуть за Божим Законом (Пс 36,30). Про те, що праведність – це не чисто правове поняття, говорить і те, що Іов, усвідомлюючи і не заперечуючи свою гріховність (Іов 9,2; Іов 14,4), не тільки очікує від Бога визнання своєї праведності перед , але і знаходить це визнання (Іов 42,7). Праведність благочестивої людини полягає не в її моральній досконалості, а в її відношенні до Бога, в її поведінці і в надії на Бога (Пс 33,5; Пс 36,11). Праведність людини виражається в її готовності до смирення через те, що на її шляху постійно постає гріх, вона часто потребує повторного набуття праведності, що можливо тільки через прощення. Визнаючи свою провину і здійснюючи покаяння, людина знову стає на праведний шлях (Пс 51, 4-14). Праведник покладається на Божу вірність і тим самим, незважаючи на вчинений гріх, знаходить оправдання. Знаменна й самооцінка праведників. «Суди мене, Господи, за моєю правотою й за моєю невинністю» (Пс 7,9). Подібна оцінка людиною власної праведності ґрунтується на щирому прагненні бути слухняним Богу і виконувати Його настанови. Таким чином, вже у Новому Завіті, це прагнення повністю реалізується, через віру в Христа, який в усьому слухняний Богу, виконав Закон, і кожному, хто розуміє, що бути праведним через повне виконання Закону не може, виявив милосердя через прощення гріхів, так щоб людина віруюча вже не жила для себе, але для Бога, повністю покладаючись на Його Милосердя і наслідуючи конкретний приклад життя Божого Сина.

Ісус Христос є для нас формою і змістом праведності. Його Особа, Особа Божого Сина, що став людиною, є для нас взірцем поведінки, яка єдина може бути достойною, правильною, необхідною, такою, яка личить кожній людині. Саме через Христа ми християни отримуємо праведність, як завдаток вічного спасіння, коли віруємо в Нього. Наша ж праведність це процес становлення в нас нової людини, яка являє образ і подобу Творця, зі що раз більшою силою, показуючи своїм життям щоразу більш ясний і вірний Його образ в собі. На цьому шляху, молитва, піст і милостиня, не якійсь духовний подвиг, чи героїзм, а необхідність. Щось, без чого, праведність може стати чимось не людяним і тим більше не божим. Ні молитва, ні піст, ні милостиня не осягнуть своєї мети – осягнення праведності, коли стануть виявами прив’язаності до якихось наших уявлень про досконалість, чи етичних концепцій, а не до Ісуса Христа. Коли замість добра, яке являє Господь, людина женеться за якоюсь власною метою, будь то похвала і слава серед людей, визнання її подвигів, сприйняття серед друзів, вона чинить те, що може бути подібним в певній мірі до молитви, посту, чи вчинків милосердя. Такі вчинки призводять до того, що людина попадає у своєрідний стан «праведного гріха», що не провадить ні її саму до Бога, ні тих що поряд із нею. Навпаки, в такому випадку, піст, молитва і милостиня можуть стати спокусою для інших. Свідомість власної слабкості, залежності, обмеженості і недостойності змушує кожного, хто хоче осягнути праведність, діяти у таємниці довіряючи Богу слабкості і перемоги над собою і спокусами лукавого, а не довіряти їх оцінкам сторонніх, тому що тільки Бог є метою і змістом нашого життя.

Великий Піст це час, коли ми повинні увійти в наш внутрішній храм. Це час особливої близькості з Богом в глибині душі і таємниці совісті. У цій внутрішній близькості до Бога вершиться основна справа Великого Посту: наше навернення. У цій глибокій таємниці в цій близькості з Богом, в повній правді серця і совісті, звучать слова псалма сьогоднішнього літургії, найщирішого визнання, яке людина будь-коли складала Богу: «Помилуй мене, Боже, задля милості своєї, і через велике своє милосердя зітри моє беззаконня. Особливо омий мене від мого беззаконня і від мого гріха мене очисти. Бо я знаю своє беззаконня, і мій гріх постійно переді мною. Тобі, я згрішив Тобі одному і вчинив те, що є злом перед Тобою». (Пс 51,3-6) Це слова, які очищають, це слова, які преображають. Вони змінюють людину зсередини. Повторюймо їх часто під час Посту. І перш за все, стараймося про духа праведного, який оживляє ці слова, про натхнення, яке дає цим словам міць нас навертати. Бо Великий Піст є запрошенням до навернення. Побожні вчинки, згадані в Євангелії сьгоднішнього дня, відкриваєють шлях до цього. Виконуймо їх наскільки можемо, з усієї сили. Але в першу чергу шукаймо Бога в нашому житті, в усіх його проявах, в усьому тому, що на нього складається, щоб прийти до глибокого навернення, яке описує цей покаянний псалом сьогоднішньої літургії.

Святий Йоан Павло II, папа. Проповідь в Попільну середу. Рим базиліка Св. Сабіни, 16.02.1983

0 0 голосів
Рейтинг статті
Subscribe
Сповіщати
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі