Молитви

ХРЕСНА ДОРОГА

СТОЯННЯ І
ІСУСА ЗАСУДЖЕНО НА СМЕРТЬ

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Ми на справді здатні засуджувати один одного. В нас діє таке дивне правило: як що я зробив щось погане, то вимагаю від інших зрозуміння – що так насправді, я цього не хотів, що так вийшло, що обставини мене змусили, що так на справді все було не так . Як що ж інший хтось вчинив подібне, або просто підпав під мою «гарячу руку», з легкістю видаю про нього вирок. Шкода мені часу на те, щоб слухати його пояснень.
Ісус сказав: «яким судом ви судите, таким же судом і будете осуджені». Таким чином Пилат і натовп, що кричав «розіпни!» самі себе засудили. Невинна ж кров ллється і по нині. Вироки видаються часто і швидко. Без апеляції.
Насправді буває ще гірше. Ісуса засуджено на смерть за добро, яке Він вчинив. Його обвинувачувачі не могли довести жодної його провини чи злочину. Використовували на процесі підставних свідків. Отже дивно якось складається, що швидше за все засуджуємо тих, хто творить добро. Добро бо провокує нас. На завжди до того, щоб творити його у відповідь. У відповідь, готові буваємо змішати людину, яка нам допомогла з болотом. Особисто я не зустрів людину, яку б не покарали, або не звинуватили б, принаймні, за те, що вона робить щось добре. Це може зустріти кожного. Тому багато хто відмовляється творити добро, позичати, допомагати, часом навіть у дрібних речах. Тому справжнє добро наче золото не боїться випробування вогнем. Суд, засудження, осуди не страшні, якщо усвідомлюємо собі, що добро перемагає завжди.

СТОЯННЯ ІІ
ІСУС БЕРЕ ХРЕСТ У СВОЇ РАМЕНА

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

В житті буває тяжко. Пам’ятаймо, однак, що не всякий тягар це хрест. Ісус чітко ототожнює хрест з намаганнями спасти грішників. Хрест не падає на людину наче жереб, чи нещасливий лотерейний білет. Ісус сказав: «Ніхто не відбирає в мене мого життя, я сам віддаю його». Він сам взяв хрест, а перед цим сам дозволив себе заарештувати і насміхатися над собою. Він сам прийняв вирок смерті на себе. Він до кінця залишився вірним своїм словам «якщо хтось вдарить тебе у праву щоку, підстав йому й другу». Навіщо підставляти другу щоку, якщо хтось мене вже вдарив. Для цього існує лише один привід. Коли реагуємо злом на зло створюємо лише ворожнечу, коли ж намагаємось принаймні, не відповідати злом, а ще й добром стараємось відповісти, даємо злодію можливість одуматися: «схаменись, ти ж чиниш кривду, в той час, коли я все ще сподіваюсь від тебе добра.» Не простий це вибір. Ісуса катовано і на смерть засуджено. Каже послання до Филип’ян: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної.» Євангельського хреста не можна ототожнювати з хворобою, нещасним випадком. Хрест це подвиг Христа, це також подвиг кожного хто йде за Ісусом до кінця, намагаючись перемагати зло добром.

СТОЯННЯ ІІІ
ІСУС ВПЕРШЕ ПАДАЄ ПІД ТЯГАРЕМ ХРЕСТА

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Чи справді зі мною може трапитись щось погане? Якщо вірую, надіюся на Бога і ніколи не розчаровую Його? Що ж, «як що із зеленим деревом таке роблять, що ж буде із сухим?» – запитував Ісус перед смертю. «Учень не може бути більшим від Вчителя» – але ж вчителя нашого покривджено на стільки, наскільки це можливо. Часом можна почути, що не посилає нам Бог страждань над наші сили, випробувань, які могли б нас розчавити. В такому стверджені містяться принаймні дві неправди. Перша – Бог взагалі не посилає страждань. Бог є Любов. Він може нас послати до грішників, тому що їх любить також, і не може залишатися до них байдужим, тому й пропонує нам ризикову діяльність серед них. Якщо візьмусь за співпрацю з Богом, в цій справі то можливо буду страждати дуже і дуже сильно. Ісус впав. Той хрест був надто тяжкий. Був тяжкий для тіла. Не для духа. Не для любові. Тому Ісус встав і поніс його далі.

СТОЯННЯ ІV
ІСУС ЗУСТРІЧАЄ СВОЮ МАТІР

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Справді ця сцена переповнена драматизмом. Мати (це мабуть найбільше страждання жінки) дивиться на смерть свого сина і нічого не може зробити, нічого не може вдіяти. Страждає Мати Божа також від усвідомлення собі, що її Сина засуджено за те, що Він був прекрасною людиною і чинив тільки добро. Син також розуміє, що завдає Матері біль, приймаючи хрест. Але здається, що для цих двох, Сина і Матері, страждання не найважливіше. Цю справу вони обсудили, розмовляли про неї можливо багато разів. Одного разу, коли Ісус навчав, Його Мати і брати прийшли порозмовляти з ним, тоді Він скористався з нагоди і спитав: «хто ж мати моя і брати мої? – це ті, хто виконують волю Отця мого небесного.» Ісус чітко здає собі справу з того, що перш за все походить з неба, що народився від Отця Небесного. Це могло б ранити Марію, як матір. Але швидше за все це стало для неї натхненням. Можливо, після цього епізоду, вони ще багато розмовляли. Тепер понад тілесні узи їх об’єднує воля Отця. Справжня опіка і підтримка зі сторони матері не обмежується тільки тим, щоб подбати про тіло і добре самопочуття. Дитина не повинна бути ув’язненою у почуттях своєї матері, своїх батьків. А зустріч? Там де Божа воля.

СТОЯННЯ V
СИМОН КИРИНИЯНИН ДОПОМАГАЄ ІСУСОВІ НЕСТИ ЙОГО ХРЕСТ

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Насправді друзів пізнаємо у біді. Симон же не був навіть знайомим Ісуса. Але міг ним бути. Багато разів можна побачити, як людина багата, популярна, з хорошими життєвими умовами, в період кризи відкриває для себе із недовірою і гіркотою, що залишається сама. А порятунок приходить від чужих людей. Так само сталося з Ісусом. Не допомагав Йому жоден з апостолів, не ніс його хрест. Тільки якась чужа людина прийшла Ісусові на допомогу. Однак після воскресіння свого Господь до них прийшов, не відвернувся, простив їх. І вони також вже більше не відвернулися від Нього. Хоч пізнаємо друзів у біді, однак часом треба багато разів пробачити, щоб мати вірних друзів. Інші, як що вони наші справжні друзі, теж нас прощають, щоб і ми дозріли до дружби.

СТОЯННЯ VІ
ВЕРОНІКА ОТИРАЄ ЛИЦЕ ІСУСА

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Вона насправді торкнулася Його. Дотик до лиця має в собі щось інтимне, навіть на очах натовпу. Вероніка своїм жестом переходить межі інтимності і водночас зберігає її. Торкається лиця зі співчуттям. Торкається, щоб допомогти і в ту ж мить, щоб пізнати краще Страждаючого. Можливо в той час Ісус вкотре вже відчув свою самотність, але Вероніці було дано своїм співчуттям полегшити його самотність. Долонь співчутливої людини в стражданні є безцінною, вона як долонь відданої доглядальниці, що витирає спітніле лице помираючого хворого, якого ніхто вже не відвідує. За мить він покине цей світ, але вона все ж хоче його пізнати краще, щоб допомогти. Ніколи не буває надто пізно, надто тяжко, щоб пізнати другу людину, її світ, її страждання.

СТОЯННЯ VІІ
ІСУС ВДРУГЕ ПАДАЄ ПІД ТЯГАРЕМ ХРЕСТА

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Насправді життя не завжди складається добре. Часто дивлячись на інших, гадаємо, що їм пощастило в житті. А ми скривджені долею. Поставмо себе на місце тих, кому заздримо. Виявиться, що їхнє життя теж сповнене проблемами, трагедіями, зрадами, про які ми й уяви не мали. Переконаймося в простій правді: «Всюди добре там де нас немає!» Однак різниці між нашими проблемами, хворобами і трагедіями все ж існують. Основна різниця у підході до нещасть. Чи жаліємо себе, і вимагаємо, щоб усі довкола нас жаліли? Чи навпаки, сприймаємо наші проблеми і нестачі, а часом, ще й проблеми інших людей як виклик, завдання, яке треба виконати. Чи Ісусове життя склалося, краще ніж складається наше життя? Його родина, не мала змоги дати Йому дах над головою під час його народження, було змушена тікати за кордон, жити життям біженців, тяжко працювати, щоб прожити з дня на день. Маючи змогу розмножувати хліби, Ісус голодував у пустелі. Маючи владу над бурями і злими духами, був переслідуваний своїми ж співвітчизниками. Однак попри все це, Він виконував волю Отця. Так і тепер, впавши під тягарем хреста, підвівся все ж і рушив з хрестом своїм далі, на Голгофу.

СТОЯННЯ VІІІ
ІСУС ПРОМОВЛЯЄ ДО ЖІНОК, ЯКІ ПЛАКАЛИ НАД НИМ

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Насправді можна стати жертвою фальшивого співчуття. Говорять, що хірурги зрідка виконують операції своїм близьким. Часом таке фальшиве співчуття могло б спричинити тремтіння руки, що тримає скальпель. Співчуття необхідне, але необхідне, щоб дати поштовх до дії, до праці, до навернення, до того, щоб прийняти рішення, сказати правду. Часом, коли про це забуваємо, то створюємо багато допомог, які не допомагають. Бідні і нещасні так і залишаються бідними і нещасними, про яких чуємо у новинах, читаємо в газетах, програмах допомоги… Ісус, хоч і свідомий того, наскільки Його скривджено, захищається від фальшивого співчуття, і хоче захистити тих жінок які такому почуттю віддаються. «Не плачте наді мною, над дітьми своїми плачте!» Не завжди зло, яке нас атакує буває справжнім злом. Допомогу ж пізнаємо по її плодах.

СТОЯННЯ ІХ
ІСУС ВТРЕТЄ ПАДАЄ ПІД ТЯГАРЕМ ХРЕСТА

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Насправді, в житті, ніхто не захищений від таких хвилин, коли здається, що гірше бути не може, а стає ще гірше. Ситуації достойні книги Йова, який втратив усе, що можна втратити і залишився без підтримки своїх друзів. Здається, ні можливості вийти з таких нещасть немає, ні мети, заради, якої хотілося б йти далі теж немає. Так само сталося зі Спасителем, але Він підвівся, що б віддати ще й своє життя. Віддати усе, що б взяти наново, життя нове, якого ні око не бачило, ні вухо не чуло.
Кризи можуть трапитись кожному. Можна в них потонути, здатися. Так наче відбирали в нас усе, що нам дороге й близьке. Можна ж усе й самому віддати і відкритися на щось нове. Так як праведний Йов був обдарований набагато більшими дарами. Благаймо Господа про таку віру, силу й відвагу, щоб пройти нам через всяке зло, до життя, яке Він для нас вистраждав.

СТОЯННЯ Х
З ІСУСА ЗНІМАЮТЬ ОДЯГ ЙОГО

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Кім ми є насправді, і якими ми насправді є не знає ніхто. Одяг дає нам таку можливість, завдяки якій ми можемо приховати наші слабкості, зайняти місце в житті. Однак мантія не робить людину добрим суддею, сутана – добрим священником, білий халат – добрим лікарем, чи кухарем. Нашу доброту виміряти можна тим, скільки ми віддаємо. Скільки готові присвятити для того, щоб бути добрими – добрим батьком чи матір’ю; добрим лікарем, вчителем, кухарем, священником. Отже, якою я є людиною?
Господь знає собі ціну, знає ціну свого життя, в якому було лише добро і боротьба за добро, знає, що ціною своїх принижень і ран має отримати, те, що ніхто у світі ні зрозуміти, ні дати не може.

СТОЯННЯ ХІ
ІСУСА ПРИБИВАЮТЬ ДО ХРЕСТА

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Чи насправді ми можемо багато зробити самі? Чи ми вільні? Чи наша свобода і сенс життя залежить від того, як багато можемо собі дозволити і того, що можемо дати? Що може дати Господь розіп’ятий на хресті? Чому ж ми стаємо перед розп’яттям, щоб просити Його? Погляньмо на себе. Чи можемо бути щасливими і свобідними без інших? Відповідь буде суперечливою. Щастя нам може дати навіть паралізована дитина, як що любимо її. А часом заради свого щастя залишаємо найближчих. Як же часто відвертаємося від тих, хто нічого нам не може дати. Як охоче перебуваємо там, де сподіваємось щось здобути. Однак, чому стаємо перед Розп’ятим? Може тому, що може дати нам лише те, чого часто через нестачу любові потребуємо, і що людина може дати, навіть тоді коли її руки прибиті цвяхами до дерева – Пробачення.

СТОЯННЯ ХІІ
ІСУС ВМИРАЄ НА ХРЕСТІ

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Насправді святе життя закінчилось з останнім подихом Єдиного Святого. Настала смерть. Про неї ми вже дуже часто чуємо і буває звикаємося з нею. Однак до неї треба бути готовим. Господь пережив її тому що життя його було приготуванням до зустрічі з нею – головним Його ворогом. Не забуваймо про зустріч, від якої відмовитися не можна й годину її не можна перенести . Чуваймо і молімося.

СТОЯННЯ ХІІІ
ТІЛО ІСУСА ЗНІМАЮТЬ З ХРЕСТА

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Насправді, в житті кожної людини, бувають моменти, коли нічого від неї вже не залежить. Залишається лише чекати, віддавши себе добрій волі оточуючих, Провидінню серед стихії. Щось подібне пережили учні Ісуса підчас бурі. Блаженний цей час, хоч і страшний. Час очікування в безсиллі, це час молитви, час в якому, ми як ніколи можемо спілкуватися з Творцем в тиші, час коли отримуємо шанс на сокрушення нашого серця, час надії на спасіння.

СТОЯННЯ ХІV
ТІЛО ІСУСА СКЛАДАЮТЬ ДО ГРОБУ

Поклоняємося Тобі Христе і благословляємо Тебе.
Бо Ти через хрест свій відкупив світ.

Коли б гріб, могила була кінцем нашого життя, нашої любови, доброти, наших жертв, молитов, то чи потрібно було б проходити цю хресну дорогу за нашим Вчителем. Хіба тільки для того, щоб пом’янути Його і пригадати в якому страшному світі ми живемо. Багато є у світі могил вчителів, цілителів, діячів, правителей, дорога до яких також була позначена смутком і стражданнями. Однак ця Хресна Дорога, якою приходимо до Гроба Господнього, особлива, бо гріб цей пустий. Господь живий. Все, що пережив Він на хресній дорозі безцінне, бо провадить до Життя. Тому й на спомин, про цю свою останню путь явився Господь учням своїм з ранами, отриманими на цій хресній дорозі. І зараз, в наш час являється Він обраним людям з ранами своїми. Бо Його хрест, його рани це ціна нашого спасіння від смерті вічної, ціна надії на вічне життя.

«Забери, Господи, і прийми всю свободу мою, пам’ять і розум мій, і всю мою волю. Все, що я маю і посідаю. Ти мені все це дав, Тобі я це віддаю, Господи. Все твоє, розпоряджайся ним повністю за своєю волею. Дай мені тільки любов до Тебе і благодать, і цього мені вистачить. Амінь» (св. Ігнатій Лойола, Духовні вправи, 234).

За розважаннями о. Я. Стричка

5 1 голос
Рейтинг статті
Subscribe
Сповіщати
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі